Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов'язане з фізіологічним процесом поступового формування здатностей особи після досягнення певного віку усвідомлювати свої дії та керувати ними й розуміти небезпечність вчинюваних дій.
Згідно зі ст. 22 Кримінального Кодексу України (надалі - ККУ), відповідальність за деякі злочини настає з 14 років. Тому перелік злочинів, за які можлива кримінальна відповідальність, обумовлений головним чином не їхньою тяжкістю (як це помилково вважають), а саме можливістю усвідомлювати суспільно небезпечний характер відповідних дій навіть у 14-річному віці.
Вчинення злочину неповнолітніми розглядається як пом'якшуюча обставина. Основними видами покарань неповнолітніх є:
- штраф;
- громадські роботи;
- виправні роботи;
- арешт;
- позбавлення волі на певний строк.

У всіх випадках покарання у виді позбавлення волі неповнолітньому не може бути призначено більш ніж 15 років, у тому числі і призначення покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків.
Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років.
Враховуючи, що кримінальна відповідальність неповнолітніх за своєю формою та змістом досить специфічна, ст. 104 ККУ передбачає умови та порядок звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання з випробуванням. Ця стаття може бути застосована до неповнолітнього лише в разі його засудження до позбавлення волі.
Якщо неповнолітній не вчинить нового злочину, то після закінчення іспитового строку, засудження скасовується і він визнається несудимим. У разі вчинення нового злочину під час іспитового строку, суд призначає засудженому покарання за новий злочин і повністю або частково приєднує покарання, призначене за попередній злочин.
Формою реалізації кримінальної відповідальності, яка не пов'язана із застосуванням кримінального покарання, є застосування примусових заходів виховного характеру.
Ст. 105 ККУ містить вичерпний перелік примусових заходів вихов¬ного характеру, що можуть застосовуватися до неповнолітніх: 
- застереження;
- обмеження дозвілля й встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
- передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу - за місцем роботи за умови, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання;
- покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
- направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років. Умови перебування неповнолітніх у цих установах і порядок їх за¬лишення визначаються законом.

Як правило, примусові заходи виховного характе¬ру застосовуються до осіб, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків означає поміщення його в спеціальну школу або професійно-технічне училище. Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру. При вирішенні цього питання суд враховує, зокрема, що неповнолітній важко піддається вихованню, вийшов із-під батьківського впливу чи впливу педагогічного або трудового колективу, підпав під негативний вплив інших осіб тощо.
До спеціальної школи направляються неповно¬літні правопорушники віком від 11 до 14 років, а до спеціальних училищ - від 14 і до досягнення правопорушником 18-річного віку. Не підлягають направленню і прийому до спеціального учили¬ща неповнолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

 

Як треба себе поводити, якщо тебе затримали працівники міліції:
1. Не тікай та не чини опір працівникам міліції.
2. У якій би ролі ти не потрапив до міліції (свідка, потерпілого, правопорушника), твої права повинні відстоювати твої законні представники, насамперед батьки чи особи, що їх замінюють.
3. Будь чемним із працівниками міліції, не намагайся їх залякувати своїми «впливовими» знайомствами.
4. Знай свої права. Вимагай від працівників міліції пояснення причин твого затримання та обов'язкового роз'яснення твоїх прав.
5. Не бреши, якщо не хочеш говорити правду. Краще мовчи - ти маєш на це право.
6. Обов'язково повідомляй працівникам міліції своє прізвище, ім'я, по батькові, дату народження та домашню адресу. Якщо ти приховуєш ці відомості і твої батьки через це не будуть знайдені, тебе можуть помістити до дитячого приймальника-розподільника на ЗО діб, а це на користь тобі не піде.

Триваліше затримання (арешт) можливе тільки з санкції (дозволу) прокурора. Наприклад, коли неповнолітнього затримано на місці злочину.

Якщо сталося так, що тебе затримали працівники міліції, запам'ятай:
1. Працівники міліції мають право затримати підозрілого неповнолітнього тільки на 3 години для з'ясування його особи.
2. При складанні протоколу про затримання краще бути ввічливим, давати правдиву інформацію про себе (прізвище, ім'я, свій вік та адресу). Це дозволить швидше знайти твоїх батьків, які є твоїми законними представниками.
3. Дуже важливо, щоб протокол затримання був оформлений правильно. Тому перед тим, як підписати протокол, уважно прочитай його, бажано запам'ятати його зміст, а також дату та час твого затримання.
4. Про свої потреби та права бажано вести розмову зі співробітником кримінальної міліції у справах неповнолітніх.
5. Тобі зобов'язані, у разі необхідності, надати медичну допомогу, ти маєш право зателефонувати батькам.
6. Тебе не мають права тримати в камері попереднього слідства разом із дорослими.
7. Міліція не має права допитувати тебе без присутності твоїх батьків, адвоката, педагога, які є твоїми законними представниками. Затримувати тебе мають право не більше ніж на 8 годин після з'ясування твоєї особи.
8. У разі скоєння тобою правопорушення, через 72 години тобі має бути пред'явлено звинувачення. Але не забувай, що за постановою прокурора тебе можуть помістити і до слідчого ізолятору.
9. У слідчому ізоляторі неповнолітні мають перебувати окремо від дорослих.

Якщо тобі довелося побувати в міліції в будь-якій ролі (свідка, потерпілого або правопорушника), головне для тебе - зробити правильні висновки. Такі випадки не додадуть тобі ні авторитету, ні слави.
Більш детальну інформацію про свої права ти можеш отримати в службі у справах неповнолітніх та центрі соціальних служб для молоді за місцем проживання.
 

 

ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ ПО ВИХОВАННЮ ДІТЕЙ

Визначення прав та обов'язків батьків і дітей викладені в Кодексі про шлюб та сім'ю України (КпШС України)
Цей Кодекс встановлює-порядок і умови одру¬ження, регулює особисті та майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками та дітьми.
Право на виховання дітей є передумовою здій¬снення обов'язків по вихованню. Право й обов'язок батьків неможливо відокремити від їхньої особи. Відмовитися від прав і обов'язків по піклуванню про здоров'я, фізичний, духовний, моральний роз¬виток, навчання і, підготовку до праці дітей вони не можуть, а можуть тільки втратити їх за рішен¬ням суду. Така втрата тягне за собою надзвичайні наслідки - повне скасування прав та обов'язків стосовно дітей, за винятком одного матеріального утримання.
Підстави, при наявності яких може постати пи¬тання про позбавлення батьківських прав, передбачені ст. 70 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Таке питання може постати, коли буде встановлено, що:
- батьки ухиляються від виконання своїх обов'язків по навчанню і вихованню дітей;
- батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з пологового будинку;
- батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з лікувально-профілактичних чи навчально-виховних закладів;
- батьки зловживають батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми;
- батьки шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;
- батьки є хронічними алкоголіками чи наркоманами.

Кожна з указаних підстав є самостійною умовою для вирішення питань про позбавлення батьківських прав, яке проводиться тільки в судовому порядку.
Цей перелік підстав свідчить про те, що батьки можуть позбавлятися батьківських прав за порушення вимог ст. 61 КпШС України, де передбачено, що батьки мають право й зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

 

Ст. 59 КпШС України проголошує, що батько та мати мають рівні права й обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Тому, коли йдеться про позбавлення батьківських прав, слід розуміти, що позбавлення може стосуватись як батька, так і матері або обох батьків.
Для захисту інтересів дитини суд може прийняти рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і передачу на опікування органу опіки та піклування. Воно може мати місце тоді, коли подальше перебування дитини в осіб, у яких вона знаходиться, загрожує її здоров'ю, вихованню та небезпечне для неї (дитина залишається без їжі, одягу, необхідного постійного догляду, ст. 76 КпШС України).
Позбавлення батьківських прав щодо неповнолітніх дітей є надзвичайним засобом впливу на батьків. Але навіть рішення суду з цього питання не є остаточним вироком. Наше гуманне законодавство передбачило поновлення в батьківських правах (ст, 75 КпШС України), яке допускається, якщо цього вимагають інтереси дітей і якщо діти не усиновлені. Поновлення в батьківських правах проводиться тільки в судовому порядку, якщо буде встановлено, наскільки змінились обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Адміністративна відповідальність батьків

Адміністративна відповідальність батьків встановлена, виходячи із вимог КпАП, за ухилення від виконання своїх обов'язків:
- ст. 184, ч. 1 (за систематичне ухилення від виконання обов'язків щодо забезпечення необхід¬них умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (за наявності підтверджуючих документів));
- ст. 184, ч. 2 (передбачена відповідальність за ті ж дії, які вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення відповідно до першої частини цієї статті (за наявності підтверджуючих документів));
- ст. 184, ч. З (за вчинення неповнолітнім у віці від 14 до 16 років правопорушення, яке передбачає відповідальність згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення);
- ст. 184, ч. 4 (до неповнолітніх, які відповідно до ст. 22 Кримінального Кодексу не є суб'єктами злочину і не можуть нести кримінальної відповідальності, застосовують примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст. 105 ККУ, а батьки несуть адміністративну відповідальність).

Зловживання батьківськими правами може бути в різних формах і з різними наслідками для батьків. Так постійне нанесення дитині тілесних ушкоджень є підставою не тільки для позбавлен¬ня батьків (чи одного з них) прав, але й притягнення до кримінальної відповідальності за злочин проти здоров'я дитини. Законом передбачено, що якщо суд при позбавленні батьківських прав виявить у діях батьків ознаки злочину, то відповідно до ст. 70 КпШС України він може сам порушити кримінальну справу або повідомити про це прокурора, який повинен вирішити це питання по суті.

Кримінальна відповідальність батьків

У ст. 52 Конституції України сказано, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом.
У ККУ передбачено покарання (ст. 304): обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми.
У ст. 303 ККУ (проституція або примушування та втягнення до занять проституцією) в ч. З сказано: дії, вчинені щодо неповнолітнього організованою групою, караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.
У ст. 307 (309) ККУ про «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» сказано, що такі дії із залученням неповнолітнього караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 (12) років.
Ст. 324 ККУ охороняє здоров'я неповнолітніх. Схилення неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, що не є наркотичними або психотроп¬ними, карається обмеженням або позбавленням во¬лі на строк до 3 років.
 

 

ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

Насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізич¬ного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї відносно іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні пра¬ва і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Фізичне насильство в сім’ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому побоїв, тілесних ушко¬джень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічно¬го здоров'я, завдання шкоди його честі і гідності.

Фізичні ознаки насильства:
- зовнішні пошкодження (відбитки пальців, пас¬ка, сліди цигарок тощо);
- пошкодження внутрішніх органів і кісток, які не є наслідком нещасних випадків.

Психічні ознаки насильства:
- страх фізичного контакту з дорослими;
- намагання приховати причину травми;
- нічні кошмари і страхи;
- самотність, відсутність друзів;
- негативізм, агресивність, жорстоке ставлення до тварин;
- суїцидальні спроби.

Сексуальне насильство в сім’ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недотор¬канність іншого, а також дії сексуального характеру відносно неповнолітнього члена сім'ї.

Фізичні ознаки сексуального насильства:
- ушкодження статевих органів;
- захворювання, що передаються статевим шляхом;
- вагітність.

Психічні ознаки сексуального насильства:
- нічні кошмари і страхи;
- депресія, низька самооцінка;
- невідповідні до віку сексуальні ігри і знання про сексуальну поведінку;
- намагання повністю закрити своє тіло;
- ексгібіціонізм;
- проституція.

Психічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку ін¬шого шляхом словесних образ або погроз, переслі¬дування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захисти¬ти себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.

Ознаки психічного насильства:
- затримка фізичного і розумового розвитку дитини;
- енурез, нервовий тік;
- постійно сумний вигляд;
- різноманітні соматичні захворювання;
- неспокій, тривожність;
- порушення сну;
- довготривалий пригнічений стан;
- агресивність; 
- схильність до усамітнення;
- невміння спілкуватися.

Економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого житла, їжі, одягу й іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

Ознаки економічного насильства:
- відсутність адекватних віку і потребам дитини їжі, одягу, житла, медичної допомоги, освіти;
- крадіжка їжі;
- санітарно-гігієнічна недбалість; хворобливість;
- агресивність.
 

 

Жертва насильства в член сім'ї - який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім'ї.
Попередження насильств в сім'ї - система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім'ї, припинення насильства в сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї.
Захисний припис - спеціальна форма реа¬гування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх що¬до жертви насильства в сім'ї, яким особі, що вчинила це насильство, забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім'ї.

Віктимна поведінка - поведінка потенційної жертви насильства в сім'ї, що провокує це насильство.

Органи та установи, на які покладається здійснення заходів із попередження насильства в сім'ї:
1. Спеціально вповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї.
2. Служба дільничних інспекторів міліції та кри¬мінальна міліція у справах неповнолітніх.
3. Органи опіки та піклування.
4. Спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї:
- кризові центри для жертв насильства в сім'ї та членів сім'ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;
- центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.

Підстави для вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї:
- заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства;
- висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї в разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;
- отримання повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї.

 

Іноді все починається, здавалося б, з незначних речей: повільний темп роботи, труднощі в запам'ятовуванні літер, невміння зосередитися. Щось списують на вік — мовляв, не звик, ще маленький; щось — на недоліки виховання; щось — на небажання працювати. Адже у цей момент труднощі ще відносно просто виявити, вони достатньо легко піддаються виправленню. Але потім проблеми наростають як сніжний шар — одна трудність тягне за собою іншу. Постійні невдачі настільки бентежать дитину, що труднощі «переповзають» з одного предмету на інший.

 

Дитина впадає в відчай: починає вважати себе безпорадною, нездібною, а всі свої старання — марними. Психологи переконані: результати навчання залежать не тільки від того, здатна або не здатна людина вирішити поставлену перед нею задачу, але і від того, наскільки вона впевнена, що зможе вирішити цю задачу. Якщо ж невдачі слідують одна за одною, то, природно, наступає момент, коли дитина сама собі говорить: «Ні, це у мене ніколи не вийде». Раз «ніколи», то старатися немає чого! Кинуте мамою або татом між іншим: «Ну який же ти нетямущий!» — тільки «підливає масла у вогонь». І не тільки слово, але і просто відношення, яке ви демонструєте (нехай навіть ненавмисно) докірливим поглядом, інтонацією, жестом, говорить дитині інколи більше гучних слів.

 

Що ж можуть зробити батьки, якщо шкільні труднощі все ж таки з'явилися?

 

Перше — не розглядайте наявні шкільні труднощі як особисту трагедію, не зневіряйтеся і, головне, прагніть не показати свого засмучення і незадоволеності. Пам'ятайте: ваше головне завдання — допомогти дитині. Тому приймайте і любіть її такою, якою вона є, тоді і їй буде легше.

 

Друге — налаштуйтеся і приготуйтеся до того, що вас чекає тривала спільна робота з дитиною (самотужки їй не впоратися зі своїми проблемами).

 

Третє — ваша головна допомога: підтримувати її упевненість в своїх силах, постаратися зняти з неї відчуття напруги і провини за невдачі. Якщо ви зайняті своїми справами і уриваєте хвилинку, щоб запитати, як справи або вилаяти, — це не допомога, а основа для виникнення нових проблем.

 

Четверте — забудьте сакраментальну фразу: «Що ти сьогодні отримав?» Не вимагайте від дитини негайної розповіді про свої шкільні справи, особливо якщо вона засмучена.Залиште її у спокої, вона розповість вам все, якщо буде упевнена у вашій підтримці.

 

П'яте — не обговорюйте проблеми дитини з вчителем в її присутності, зробіть це без неї. Ніколи не дорікайте, не лайте дитини, якщо поряд його однокласники або друзі. Не варто підкреслювати успіхи інших дітей, захоплюватися ними.

 

Шосте — цікавитися виконанням домашніх завдань слід тільки тоді, коли ви постійно допомагаєте дитині. При спільній роботі наберіться терпіння. Адже робота по подоланню шкільних труднощів дуже утомлива і вимагає уміння стримуватися, не підвищувати голосу, спокійно повторювати і пояснювати одне і те ж кілька разів — без докорів і роздратування. Типові батьківські скарги: «Немає ніяких сил, всі нерви вимотав.» Розумієте, в чому справа? Не може стриматися дорослий, а винна — дитина.

 

Чомусь батьки вважають: якщо є труднощі в письмі, потрібно більше писати; якщо погано читає — більше читати; якщо погано рахує — більше вирішувати прикладів. Але ж ці утомливі заняття вбивають радість самої роботи! Тому не перенавантажуйте дитини тим, що у неї не виходить.

 

Дуже важливо, щоб під час занять вам ніщо не заважало, щоб дитина відчувала — ви з нею і для неї. Не дивіться «навіть одним оком» телевізор, не відволікайтеся, не переривайте заняття, щоб подзвонити по телефону або збігати на кухню.

 

Не менш важливо вирішити, з ким із дорослих дитині краще робити уроки. Мами зазвичай м'якші, але у них часто не вистачає терпіння, та і емоції б'ють через край. Батьки жорсткіші, але спокійніші. Прагніть уникати таких ситуацій, коли один з дорослих, втрачаючи терпіння, викликає на зміну і «на розправу» іншого.

 

Майте на увазі, що дитина, що має шкільні проблеми, тільки в окремих випадках буде повністю знати, що їй задано додому. І тут немає злого наміру: річ у тому, що домашнє завдання майже завжди дається в кінці уроку, коли в класі вже шумно, а ваш «відстаючий» втомився і майже не чує вчителя. Тому удома він абсолютно щиро може сказати: «нічого не задали». В цьому випадку спитайте про домашнє завдання у однокласників.

 

При приготуванні домашніх завдань загальна тривалість безперервної роботи не повинна перевищувати 20–30 хвилин. Паузи після такої роботи обов'язкові! Не прагніть за всяку ціну і «не жаліючи часу» зробити відразу всі домашні завдання.

 

Сьоме — не вважайте неприпустимим попросити вчителя: питати дитину тільки тоді, коли вона сама викликається, не показувати всім його помилки, не підкреслювати невдачі. Постарайтеся знайти контакт з вчителем, адже дитині потрібна допомога і підтримка з обох боків.

 

Восьме — працюйте тільки на «позитивному підкріпленні». При невдачах підбадьорте, підтримайте, а будь-який, навіть найменший успіх підкресліть. Найважливіше при наданні допомоги дитині — це винагорода за його працю, причому не тільки на словах. Якщо цього не робити, дитина, починаючи працювати, може подумати: «Немає сенсу старатися, ніхто не відмітить моїх успіхів». Винагорода обов'язкова: це може бути спільна прогулянка, похід в зоопарк, в театр.

 

Дев'яте — але дуже важливе! — дітям з шкільними проблемами необхідний розмірений і чіткий режим дня. Треба не забувати: такі діти зазвичай неспокійні, незібрані, а значить, дотримуватись режиму їм зовсім непросто.

 

Якщо дитина насилу встає, не смикайте її, не квапте, не підганяйте зайвий раз: краще поставте будильник на півгодини раніше.

 

Мабуть, найважчий час — вечір, коли пора лягати спати. Батьки прагнуть швидше укласти маленького учня в ліжко, а він, як може, тягне час. Нерідко це кінчається сваркою, сльозами, докорами. А потім дитина довго не може заспокоїтися і заснути. Можна надати йому і деяку свободу (дозволивши лягати не рівно в дев'ять, а з дев'яти до пів десятої). Дуже важливий повний (без будь-яких учбових завдань) відпочинок в неділю, і особливо в канікули.

 

Десяте, і останнє — своєчасність і правильність прийнятих заходів значно підвищує шанси на успіх. Тому, якщо у вас є можливість, обов'язково проконсультуйте дитину у фахівців (лікарів, логопедів, психоневрологів, педагогів). І виконуйте всі рекомендації!